Христина Соловій - Fortepiano

Часом буває щось тягне немов магнітом
Туди, де навіть місяць ніколи не світить.
І тільки ти знаєш ту п'яту сторону Світу,
Де ми з тобою були, а потім розтанули.

Жаль холодом, не кришталь за столом дзвенить, тремтить.
Чуєш нутром, як печаль у мені мовчить.
Трохи пекло, як ділили на двох усе тепло.
Ніжно цілуй, не зруйнуй моє доміно.

І від твого форте було мені п'яно,
Я гарячим воском для тебе стала.
Та любов, як пісня - завтра буде пізно;
Холодно чи тепло - ми з тобою різні.

Від твоїх слів виростають на вікні крижані квіти.
Як би мені та самій не зледеніти.
Щось з тобою зимно - мені вже все одно;
Тільки не ламай, не зруйнуй моє доміно.

І від твого форте було мені п'яно,
Я гарячим воском для тебе стала.
Та любов, як пісня - завтра буде пізно;
Холодно чи тепло - ми з тобою різні.

І від твого форте було мені п'яно,
Я гарячим воском для тебе стала.
Та любов, як пісня - завтра буде пізно;
Холодно чи тепло - ми з тобою різні.

Холодно чи тепло ми з тобою різні.